Стаття на тему: "Методи інтерактивної взаємодії при формуванні комунікативно-мовленнєвої компетенції дітей дошкільного віку"
Методи інтерактивної взаємодії при формуванні комунікативно-мовленнєвої компетенції дітей дошкільного віку
Мовленнєве спілкування є одним з перших видів діяльності, яким дитина оволодіває під час онтогенезу. Воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. У процесі різнобічного спілкування дитина пізнає природний, предметний і соціальний світ у його цілісності й різноманітності, формує та розкриває власний внутрішній світ, свій образ Я, засвоює та створює культурні цінності, є при цьому активним суб'єктом взаємодії. Мовлення дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбува¬ється соціалізація дитини. Сучасне трактування мовленнєвого спілку¬вання здійснюється у контексті теорії мовленнєвої діяльності. Вчені розуміють мовленнєве спілкування як специфічну форму взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності, що складається з комунікативних актів, у яких беруть участь комуніканти — різні люди, що продукують висловлювання (тексти) та інтерпретують їх.
У дітей дошкільного віку існують паралельно дві сфери мовленнєвого спілкування:
- спілкування з дорослими — педагогами, членами сім'ї, знайомими та незнайомими людьми;
- спілкування з дітьми — однолітками, меншими за віком, старшими за віком дошкільниками та дітьми шкільного віку, як знайомими, так і незнайомими.
Завдання та показники комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей:
Потреба в мовленнєвому спілкуванні розвивається впродовж усього періоду дошкільного віку. Успіх взаєморозуміння у мовлен¬нєвому спілкуванні залежить від того, наскільки сформовані в дітей комунікативно-мовленнєві здібності, мовна, мовленнєва та комуні¬кативна компетенції.
Мовна компетенція — це засвоєння та усвідомлення мовних норм, які історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Під мовленнєвою компетенцією учені, зокрема доктор педа¬гогічних наук Алла Богуш, розуміють уміння адекватно, доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях — ви¬словлювати свою думку, бажання, наміри, прохання тощо, застосо¬вуючи для цього мовні, немовні (міміка, жести, рухи), інтонаційні за¬соби виразності мовлення.
Результатом сформованості як мовної, так і мовленнєвої компетенцій є комунікативна компетенція, під якою розуміють, за визна¬ченням Алли Богуш, комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально- побутових ситуаціях, уміння орієнтуватись у ситуації спілкування, ініціативність у спілкуванні.
У Базовому компоненті дошкільної освіти окреслено мету сучасної лінгводидактики на етапі дошкільного дитинства. Це – формування комунікативно-мовленнєвої компетентності дитини дошкільного віку, зокрема здатності дитини виражати свої бажання, наміри, а також давати пояснення своїм діям та їх змісту за допомогою мовних і немовних засобів. Показником компетентності є здатність дитини будувати своє мовне спілкування з іншими людь¬ми в різних життєвих ситуаціях.
У практиці дошкільної освіти існує суперечність між розумін¬ням важливості спілкування для психічного розвитку особистості дитини та нерозв'язаністю проблем формування самого спілкування як діяльності. В умовах дитячого садка становлення спілкування підміняють проблемою розвитку компонентів мовлення, а це обмежує можливості гармонійного розвитку особистості через формування широкого кола комунікативних умінь: уміння аналізувати ситуацію спілкування, сприймати та відтворювати не лише змістову, а й емоційну інформацію.
Завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини:
забезпечити цілісність і життєздатність різних спільнот людей – «дитина – дорослий», «діти – дорослі», «дитина – дитина», «діти – однолітки й малюки»; розвивати усі форми (емоційно-особистісне, ситуативно- ділове, позаситуативне) і засоби (невербальні, мовні) спілкування вихованців дошкільного віку;
навчати диференціювати емоції (моральні, інтелектуальні, естетичні);
формувати інтелект і дослідницьку діяльність, способи пізнання навколишнього світу;
формувати творче (продуктивне) ставлення до організації діяльності й спілкування;
розвивати комунікативно-мовленнєві здібності.
Методи мовленнєвого спілкування
Спілкування надає дитині змогу не лише одержувати, засвоювати досвід, а й створює умови для реалізації власної індивідуальності в загальній справі і, що не менш важливо, спонукає дитину ділитися власним досвідом, віддавати людям увагу, пошану, інтерес, здібності.
Створення мотиваційної діяльності організація пізнавальної діяльності, спрямованої на одержання нової інформації репродукція знань, формування вмінь і навичок.
Систематизація й узагальнення одержаних знань організація творчої діяльності для використання знань, умінь і навичок у нових умовах на творчому рівні
Тому запропонована сучасна система методів мовленнєвого спілкування описана не з погляду їх дидактичної характеристики (наочні, словесні, практичні, інтелектуальні), а з погляду реальної взаємодії педагога з вихованцями.
Методи інтерактивної взаємодії
Як відомо, жодну освітню новацію не можна перенести в чистому вигляді з однієї реальності в іншу, оскільки важливе значення мають такі чинники, як філософія навчального закладу, рівень професійної підготовки вихователів. Вітчизняна наука не дає готових методів інтерактивного навчання дошкільників. Але у практичній діяльності можна деякі з них адаптувати для роботи з дітьми старшого дошкільного віку. Зокрема, такі методи, як:
- «нескінченний ланцюжок»;
- відкриття законів життя;
- інтелектуальні хвилі
- багатоканальна діяльність;
- активне моделювання;
- розв'язання проблеми, або «дерево цілей»;
- мікрофон;
- карусель;
- неперервні ду
- инки;
- «чарівні» перевтілення;
- творча діяльність.
Відомо, що діти добре засвоюють ті знання, які торкаються їхніх почуттів. Тому головне – викликати подив, інтерес кожної дитини до проблеми й обов'язково провести роботу, щоб задіяти різні аналізатори.
Модель творчого розвитку – «подив – інтерес – проблема – дії – пізнання – творчість».
