Формування соціально-громадянської компетентності

Соціальна компетентність дошкільника

Базовий компонент дошкільної освіти та програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» орієнтують педагогів-практиків на сутність виховного й освітнього процесів, зокрема на створення сприятливих умов для відкриття та освоєння дошкільниками двох основних життєвих реалій — власного «Я» і навколишнього світу

Нині дитина перебуває у середовищі, яке постійно спонукає її порівнювати добро та зло, радість і сум, красу й потворність. Під час роботи над морально-етичним вихованням мета кожного педагога — допомагати малюкам розібратися у сутності життєво-важливих понять, утвердити в соціумі власне «Я», формувати в дітей соціальну відповідальність і вміння відчувати гуманістичні риси особистості — доброту, дбайливість, чуйність, правдивість, повагу до старших.

Психолого-педагогічна наука вказує, що насамперед потрібно забезпечити емоційний комфорт дитини. Педагогу потрібно створювати умови, які сприятимуть зміцненню соціальних компетентностей дошкільників, які дитина може засвоїти в ігровій формі.

Саме це і спонукало до проведення групової консультації для педагогів у формі тренінгового заняття «Соціальна компетентність дошкільника», на якому педагоги в атмосфері доброзичливості та емоційного комфорту  активізували знання про вікові прояви соціальної компетентності дітей дошкільного віку; створили портрет соціально компетентної дитини старшого дошкільного віку(випускника).

Соціальна компетентність дітей дошкільного віку

Формування соціальної компетентності дітей старшого дошкільного віку передбачає наявність у дитини певних особистісних властивостей, потреб, здібностей, елементарних теоретичних уявлень і практичних умінь, які забезпечують дитині життєздатність.

Соціальна компетентність дошкільнят — це результат процесу оволодіння дітьми емоційним і соціальним досвідом. Це їхня обізнаність, умілість, вправність способів соціального реагування.

Загальні підходи до формування соціальної компетентності дитини визначаються принципами гуманізації виховання — в олюдненні вихованих відносин, визнанні цінності дитини як особистості, її значущості в суспільстві, заснованої на усвідомленні своїх зв’язків з оточенням, і загалом — місця в суспільстві. Такий підхід відповідає загальній меті виховання — формуванню цілісної, гуманної особистості, зорієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культури у творчій життєдіяльності, саморозвиток і моральну саморегуляцію поведінки.

Питання про співпрацю дошкільного закладу з родинами вихованців завжди було й залишається надзвичайно важливим для дошкільної педагогіки. Адже першою фазою соціалізації дитини є виховання в сім’ї. Тут дитина встановлює свої перші зв’язки з іншими людьми, із рідними. На всіх етапах життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища. У житті дитини протягом перших років домінують соціалізуючі впливи сімейного оточення. Перевага сім’ї як виховного колективу полягає в тому, що дитина має можливість постійно спостерігати поведінку батька й матері в неофіційних сімейних стосунках; спілкуватися з людьми різного віку, статі, з різним життєвим досвідом; просто і природно залучатися до реального життя.

У сім’ї складаються емоційно насичені відносини між батьками й дітьми, які мають особистісний характер, набувається необхідний соціальний досвід.